Прилуки – рідне місто Артема Миколайовича, він – представник вже четвертого покоління свого роду, котрі проживають у Прилуках.  Про Прилуки – всі дитячі спогади Артема: тут, в «будмашівському» дитсадку, з’явилися перші друзі, під тінистими алеями міських тротуарів ходив на заняття до школи №12; в Прилуках отримав перші уроки із загальноосвітніх предметів, з моральності та людяності. Шанобливе ставлення до людей похилого віку, до жінок, дітей, до власної сім’ї та людей, які живуть поруч – головні цінності в родині Рожків, саме на них виховувався Артем. З дитинства вчився приходити на допомогу слабшому, не залишатися осторонь чужого лиха. І певно, тому, з 2006 року займаючись депутатською діяльністю, докладає всіх зусиль, аби вирішити проблеми прилучан, допомогти кожному, хто до нього звертається.

За сприяння та фінансової підтримки Артема Миколайовича зроблено пішохідні переходи біля школи №9, започаткований ремонт даху будівлі по вулиці Польовій; в мікрорайонах Рокитного, 273-го кварталу, Заудаївському та інших спиляні старі дерева, до яких роками не доходили руки у міських комунальних підприємств; за співфінансування депутата збудовано туалет в школі №7. Сьогодні Артем Миколайович активно допомагає бійцям АТО, надаючи волонтерам продукти харчування для військових та забезпечуючи їхні автомобілі бензином для поїздок на Схід України. І це – далеко не повний перелік добрих справ прилуцького депутата Артема Рожка. Бо звертаються до нього часто, і жодне звернення не лишається поза увагою. Артем Миколайович не любить хвалитися своєю благодійністю, для нього головне – не «пропіаритися», а реально допомогти. Особливо ж, коли це стосується здоров’я людей. Звернень таких немало. На жаль. Бо сучасні лікувальні процедури по кишені далеко не кожному, інколи лише один курс коштує 50-60 тисяч гривень, а для одужання, чи хоча б полегшення стану хворому нерідко треба пройти три-чотири курси. Тож з останньою надією йдуть люди до керівництва ПРАТ «Прилуцький м’ясокомбінат», і там не відмовляють.

Понад 15 років виробничої діяльності Артема Миколайовича пов’язано з Прилуцьким м’ясокомбінатіом, який фактично заново відроджували. До речі, за період роботи Артема Рожка не було жодного випадку, коли б працівникам не виплатили або затримали зарплату. З останнього курсу Національної академії управління, де навчався за фахом «Фінанси і кредит, бухоблік і аудит», Артем Рожко перевівся на заочне відділення та прийшов на виробництво допомагати батькові Миколі Васильовичу – на той час Голові правління Прилуцького м’ясокомбінату. Починали, як кажуть у народі, на порожньому місці. Та крок за кроком, рік за роком працюючи не покладаючи рук, вдалося не тільки наростити потужності підприємства, а й вивести ПРАТ «Прилуцький м’ясокомбінат» у лідери м’ясної галузі регіону. Практично з нуля Артем Миколайович відновив ковбасне виробництво. Був час, коли родині Рожків довелося пережити непростий період: Микола Васильович тяжко захворів та три роки був на лікарняному. Керівництво підприємством та всі виробничі питання довелося взяти на себе його 32-річному сину Артему. І в цій складній ситуації він показав себе як мудрий та виважений керівник, розумний і дбайливий господар.

Втім, на досягнутому Голова правління Прилуцького м’ясокомбінату Артем Рожко зупинятися не збирається: свого часу він проходив стажування в Польщі, і зараз постійно переймає передовий досвід кращих представників галузі. Тепер виробнича діяльність м’ясокомбінату не обмежується лише Прилуками. В селі Обичів створено підприємство «Гарантбуд», що займається вирощенням свиней. Нині це найбільший свинокомплекс не тільки в Прилуцькому районі, а й на Чернігівщині. Завдячуючи цьому підприємству, у села з’явилася перспектива, нові робочі місця. За спільної ініціативи Артема Рожка та його брата Дмитра в Обичеві було відремонтовано приміщення, де відкрили дитсадок, облаштували дитячий майданчик. Рожки постійно опікуються місцевою школою, фінансують численні заходи, що організовуються для дітей – від придбання подарунків на свята – до туристичних поїздок. Цю роботу проводять у тісній взаємодії з районною та селищною радами. Тож у тому, що за останні чотири роки жодна молода сім’я не виїхала з Обичева – напевно, в першу чергу заслуга Артема та Дмирта Рожків. В людей з’явилася робота, а значить – перспектива і впевненість у завтрашньому дні.

ПРАТ «Прилуцький м’ясокомбінат» відомий не тільки успішною виробничою діяльністю, а й соціальним захистом своїх працівників. Так, членам виробничого колективу виділяється матеріальна допомога; діти багатьох працівників м’ясокомбінату навчалися у вищих навчальних закладах за допомогою підприємства; своїм спеціалістам підприємство надає комфортабельне житло – спеціально для цього було облаштовано кілька квартир у чотириповерховому будинку по вулиці Соборній. Нині, коли житлова проблема стоїть надзвичайно гостро, така турбота про людей дуже важлива. Далеко не кожне підприємство може похвалитися тим, що забезпечує своїх кращих спеціалістів квартирами, до того ж просторими, зручними, з сучасним гарним ремонтом.

Ще один важливий соціальний аспект підприємства – своєрідний фонд допомоги, звідки кожен працівник в разі потреби може отримати безвідсоткову позику та погасити її в зручний для себе термін. Ці гроші дуже виручають людей як при тимчасових матеріальних ускладненнях, так і в випадках великих витрат – наприклад, на весілля, ремонт квартири чи автомобіля. Не дивно, що цей проект доволі затребуваний серед працівників ПРАТ «Прилуцький м’ясокомбінат», адже він дає людям можливість виживати в непростих умовах сьогодення. Загалом же, підприємство і його керівник Артем Рожко беруть учать в житті практично кожного працівника, якщо в того виникають якісь потреби чи труднощі.

Чужих проблем і чужої біди не буває – про це родині Рожків добре відомо, адже і лиха, й злиднів їхньому роду довелося сьорбнути через край. Прадід Артема Миколайовича був репресований в 1933-му році та разом із сім’єю відправлений на заслання до Сибіру, де й помер від холоду і нелюдських умов життя. Дідусь пройшов війну, був тричі поранений, а після перемоги повернувся до Прилук, влаштувався на завод «Будмаш», де пропрацював на робітничих професіях аж до виходу на пенсію; інший дідусь все життя працював на залізниці машиністом тепловоза. А яким запашним був суп, коли в часи дитинства батька його мама (бабуся Артема) могла засмажити його салом, а не олією! Той аромат Микола Васильович пам’ятає досі, адже він – частинка того затишку й тепла, що завжди панували у їхній небагатій, але дружній і люблячій родині. Якими смачними були татові гостинці – жменька цукерок-«подушечок», що приносив додому у день зарплати! Ті дні запам’яталися назавжди, бо тоді, в дитинстві, здавалися справжнім святом...

Тяжко працювати з малих років довелося обом бабусям Артема Миколайовича: одна ледь закінчила восьмирічку та пішла на роботу, другій же війна та лихоліття не дозволили навіть довчитися, бо мала годувати молодших сестричок і братиків. Чи не тому все життя жінка мріяла, щоб її діти отримали вищу освіту, старалася виховати їх гарними й працелюбними людьми. Ці одвічні цінності в родині Рожків передаються від покоління до покоління. Тепер Артем Миколайович та його дружина Аліна Вікторівна виховують на них своїх трьох діток: одинадцятирічну Лізу, дев’ятирічного Влада та трирічну Єву.

Артем Рожко має багаторічний досвід виробничої та депутатської діяльності і використовує його для реального покращення життя прилучан.