Такі нерадісні дані наводить Вікіпедія. Та навіть не заглядаючи в Інтернет, кожен житель міста щодня мимоволі пересвідчується в цій сумній статистиці на власні очі: закинуті будинки, занедбані й захаращені подвір’я, «нічийні» будівлі навіть в центрі Прилук роками стоять нікому не потрібними, не цікавлять ні інвесторів, ні покупців. Єдину їхню цінність тепер являє земельна ділянка, бо вдихнути життя в напівзруйновані будинки, що роками стоять пустками, вже неможливо. Прилучани вже фактично змирилися з таким станом справ. Як не прикро це констатувати, та колись живі, квітучі, древні й молоді Прилуки мають всі підстави перетворитися на депресивне місто. І ці перетворення вже почалися, на жаль.
Восени минулого року моя команда проводила анкетування серед старшокласників прилуцьких шкіл, де, зокрема, школярам пропонувалося поділитися своїм баченням Прилук через 10 років. Гірко було читати в анкетах відповіді на кшталт «Мені все одно, бо мене тут не буде», «Я житиму в іншій країні», «Мрію виїхати і більше ніколи не повертатися сюди». Одразу зазначу, що відсоток таких думок невеликий, але вони є. А значить, є відсоток молоді, яка не бачить майбутнього для Прилук, і свого майбутнього – в місті.
Коли і чому так сталося? Люди старшого покоління добре пам’ятають Прилуки зовсім іншими: потужним промисловим центром. Машинобудівні заводи, підприємства легкої, харчової, хімічної промисловості безперебійно працювали та виводили наше місто в лідери не тільки Чернігівщини, а й України. Більшість цих підприємств сьогодні вже не існує – як, наприклад, завод «Живмаш», Прядильна та Ситочна фабрики, завод Продтоварів, два цегельних заводи та інші. Частина – ледь виживає, в рази зменшивши виробничі потужності. Поменшало й закладів відпочинку для молоді, а якщо говорити про муніципальні – то їх немає взагалі. Так, в місті діє Центр творчості дітей та юнацтва з різноманітними секціями та гуртками, збудований для школярів ще за часів мерства Миколи Бабія в 2000-х. Але, закінчивши школу, хлопці та дівчата опиняються сам на сам зі своїми проблемами й інтересами, і відчувають свою абсолютну непотрібність ні владі, ні місту.
В багатьох українських містах цю проблему вирішують, створюючи молодіжні центри, коворкінги та хаби, відкриваюючи мистецькі студії й організовуючи навчання з найбільш затребуваних на ринку праці та популярних серед молодих людей спеціальностей. Наведу лише кілька прикладів. 50-тисячний Тростянець, що на Сумщині, протягом останніх восьми років залучив понад 200 мільйонів доларів іноземних інвестицій у різних галузях – на ці гроші у місті побудовано кілька нових заводів, довкола яких утворився цілий житловий кластер. У невеликому Вознесенську (Миколаївська область) вдалось запалити місцеву молодь бажанням брати участь у розвитку власного міста, і це дало ефект: за молодіжної ініціативи у Вознесенську створено IQ-hub як центр нових ідей та нових знань, тренінгової підготовки молодих людей. Село Бобриця на Київщині, де проживає близько тисячі людей, нині здобуває заслужену славу завдяки ярмаркам, культурним симпозіумам, спортивним змаганням, які проводить сільська влада із залученням інвесторів та які збирають гостей з усієї України й світу. І таких позитивних перетворень міст і містечок в Україні маємо вдосталь.
Міста розвиваються, маючи чітке бачення та стратегію розвитку. В Прилуках же над цим ніхто не працює. Міська влада навіть не спромоглася створити та затвердити Стратегію розвитку Прилук! А в нинішніх умовах жоден інвестор не вкладатиме кошти в місто, яке не бачить свого майбутнього.
Як громадянин міста та депутат Прилуцької міської ради, я неодноразово пропонував шляхи, які б допомогли залишати нашу молодь в Прилуках, а місту – розвиватися. Разом зі своєю командою з допомогою українських фахівців у сфері стратегічного планування ми створили Стратегію розвитку Прилук – 2030, головні напрямки якої спрямовані на молоду громаду: залучення її до управління містом, забезпечення роботою, створення умов для проведення дозвілля. Цю Стратегію ще потрібно допрацьовувати на зустрічах з громадою та представниками влади не один місяць. І ми будемо це робити, бо у нас є мета, і ми досягнемо її.
Прилуки мають величезний економічний потенціал, і його необхідно розвивати. В наших силах зробити так, щоб Прилуки стали містом, комфортним для проживання, роботи та відпочинку, а не перетворилися остаточно на депресивне село.

Артем Рожко, депутат Прилуцької міської ради