ЧОМУ Я ПОВИНЕН ЇХАТИ З МІСТА, ДЕ ВИРІС?

- Артеме Миколайовичу, скільки років Ви вже мешкаєте у Прилуках?

- Можна сказати, що я — корінний прилучанин. Хоча народився в Чернівцях. Мої батьки отримали туди направлення після інституту, та вже зі мною дворічним переїхали до Прилук. Я – вже з третього покоління Рожків, які проживають в Прилуках. Тут жили мої діди, живуть батьки, я провів все дитинство, тепер вже своїх дітей виховую. Ви ж самі бачите — місто у нас невелике, тому люди мене добре знають. Я теж знаю багатьох, буквально на очах ростуть діти моїх друзів та знайомих.

- Де Ви провели своє дитинство?

- Рокитний — ось це і було моє дитинство. Пам’ятаю, як ходив у садочок №4. А от школу батьки обрали мені у військовому містечку, дванадцяту. Так тоді було прийнято, якщо пов’язане з військовими — то і якість навчання буде вищою. І ось уявіть, кожного дня ходив по кілька кілометрів туди і назад. Мабуть, тому мені так і подобається спорт. З такою підготовкою по-іншому і не могло бути.

Зараз у цій школі, до речі, навчається набагато менше дітей. Я пам’ятаю, що роздягальна була на весь хол, а тепер менша ледь не втричі. А ще пам’ятаю найсмачніший хліб, який був у буфеті. Скибка коштувала 1 копійку, я набирав 5 і встигав з’їсти всі за перерву. Буфет, до речі, працює і зараз. Кожного разу, коли зараз буваю у школі, у хлібі собі відмовити не можу.

- А Ви, до речі, часто буваєте тут?

- Намагаюсь приїздити частіше. Це все вже стало мені рідним. Буваю тут на святах, я або хтось із нашої родини. До речі, якось був випадок на 1 вересня. Вітати школярів та вчителів тоді приїхав мій брат. Як тільки почалося свято, апаратура згоріла. Так довелося йому їхати додому і привозити колонку, щоб все довести до кінця. Після того забезпечили школу новою апаратурою — бо що це за свято і без музики?  

- Де найбільше полюбляєте гуляти?

- Наша центральна площа — неймовірна. Треба ще трішки зусиль — довести тут все до ладу, і ми отримаємо туристичний об’єкт всеукраїнського рівня. Наприклад, арка біля Стрітенського собору — вона стоїть у такому стані вже кілька років. Як вирішити проблему? Потрібна лише політична воля очільника міста, щоб закінчити роботи. Це питання, з яким реально впоратися за кілька місяців. Але у нас так виходить, що постійно одні «але».

- А чим займаєтесь у вільний час?

- Моя родина — це і є хобі. Вільного часу, насправді, не так і багато, я йду з дому, коли діти ще сплять, повертаюся — вони відпочивають. Тому намагаюсь проводити кожну зайву хвилину разом з найближчими. Можемо поїхати на природу, погуляти містом. Та і просто разом залишитись вдома — це вже розкіш.

Інтереси дітей я теж ділю з ними. Донька, наприклад, займається танцями. Була така ситуація неприємна: якось по дорозі до Києва автобус, який віз її та команду на змагання, ледь не потрапив в аварію. Я і не згадаю, щоб ще колись було так страшно. От тоді і вирішив: «Е ні, буду сам возити її тепер». Та і дитині приємніше, коли батько поряд і підтримує її.

Сім’я — це все для мене. І найголовніше, вони чудово розуміють, скільки часу і сил займають моя підприємницька та депутатська діяльність. Ніколи не було якихось сварок, з’ясування стосунків. Жити з людьми, які приймають тебе на 100% і люблять — це справжній скарб.

МИ МАЄМО ЗБЕРЕГТИ ДЛЯ ОНУКІВ МІСТО, ЯКЕ ПОЛЮБИЛИ САМІ

- Ви згадали арку та і у Прилуках живете все життя. Помічаєте, як змінюється місто?

- Ми ж можемо з вами говорити відверто? Так от, мені сумно дивитися на те, в якому стані зараз місто. З точки зору прилучанина, це все сприймається як якийсь злий жарт. Таке відчуття, що у нас спеціально забрали все те, до чого ми звикли: комфорт, красу. Згадайте, як було раніше, хіба колись Прилуки були бруднішими, настільки непристосованими для життя?

Ніхто не приділяє увагу тому, що місто занепадає. Подивіться на інші населені пункти, навіть невеликі — там постійно щось роблять, десь ремонтують, десь латають. А ми, таке відчуття, що чекаємо, доки все впаде.

Не знаю, як ви, а я не хочу показувати своїм онукам на фото «якими ж були Прилуки». Ми маємо зберегти для них місто, яке полюбили самі.

- Ви доволі успішна людина, чому і далі залишаєтесь у невеликому місті?

- А чому я повинен їхати з рідного міста? У мене багато друзів з більших міст, когось знаю по роботі своїх компаній, з кимось познайомились на «Школі мерів». І вони постійно говорять: «Артеме, давай разом займатися підприємництвом у Києві», «Переїжджай до Харкова, працюватимемо тут разом». Але для мене принципово, щоб ми тут у себе, у Прилуках, створили умови для людей.

У депутата міськради не так багато повноважень, він, як кажуть — «один з». Але я дуже давно займаюся підприємництвом. Щасливий, що можу забезпечити людей роботою. Я взагалі думаю, що це одна з базових речей — розуміти, що є впевненість у завтра, що ти отримуватимеш заробітну плату, що годуватимеш своїх дітей. І це той мінімум, який повинен робити кожен підприємець.

НІЯКОЇ ПОЛІТИКИ В ПРИЛУКАХ НЕ МАЄ БУТИ

- До речі, тільки- но пройшов 1 тур президентських виборів. Як Ви оцінюєте ситуацію у державі?

- Давайте так: ніякої політики у Прилуках не має бути. Верховна Рада є — хай там і граються. Школа, медицина, гарна благоустроєна вулиця — все це не має політичної ознаки.

Тут, на місці, маємо просто брати і вирішувати проблеми людей, нічого більшого. А розводити якісь інтриги і, вибачте, мірятися, хто крутіший та хто має серйозніших покровителів у Києві — не варто.

Макар Олексієнко