«Майдан, Крим, Донбас…Трагічні роки України. Людські життя і долі… Важка, але до щему правдива вистава. Дякую її творцям і реальним прототипам. Пишаюся, що був причетним до виходу в світ книги, за якою поставлений спектакль», – під словами мецената Артема Рожка так само може підписатися кожен прилучанин. Адже «Прощена неділя» на сцені Прилуцького міського будинку культури стала культурною та патріотичною подією міста. Прилуцьке телебачення показало сюжет з інтерв’ю безпосередніх учасників цього заходу, а ще відео всієї вистави. На спектаклі був аншлаг. Бо Прилуки – місто із театральними традиціями. Театр тут люблять, до речі, в місті народився та ріс відомий актор Микола Яковченко.
На виставу прийшли воїни АТО, волонтери, серед яких були і герої книги пані Лілії. Також – багато педагогів, студентів, старшокласників, меценатів. І мати загиблого в АТО воїна Григорія Матяша Людмила Григорівна, котра дякувала акторам та авторці сказала, що не можна забувати ні цієї війни, ні якою ціною дається нам Україна.
Міська голова Ольга Попенко, виступаючи після вистави, говорила про подвиг наших захисників, великий внесок прилуцьких воїнів та волонтерів, а також вручила подяки й квіти акторам Молодіжного театру й Лілії Черненко. Сергій Цибенко, один із героїв книги, учасник АТО, теж сказав багато щирих та пронизливих слів про наших захисників, авторку книги й талановиту гру артистів.
Лілія ж, виступаючи, подякувала молодіжникам та режисерці за талановиту виставу й підсумувала, що «Прощена неділя» далася їй важко, адже це книга-хроніка, книга-сповідь, книга-молитва про любов до України, про віру в те, що переможний фінал напише Бог – найгеніальніший режисер…
Молодіжники також подякували прилучанам за теплий і гостинний прийом, інтелігентну й освічену публіку.
А я пригадала прем’єру «Прощеної неділі» в Чернігові в Молодіжному театрі. І слова Сергія Цибенка, героя книги («Професора»):
– Я коли одягаю форму, починаю інакше поводитися. Бо форма мене приводить у стан війни… Ця книга абсолютно чесна. І я бачив, як пані Лілія її писала-переживала. Вона пропустила все через себе. Актор теж має прожити цю книгу, як ми – цю війну. Коли я одягаю форму, то мене це починає мобілізувати. Я повернувся додому й довго не міг увійти у звичну колію… А коли ти повертаєшся знову на війну, розслабившись і відчувши мирне життя, то якщо миттєво не згрупуєшся – не зможеш там вижити. Бо мета кожного солдата – знищувати ворога. А нам там протистояли спеціально навчені десантні батальйони російської армії. Важаю, що мінус один солдат, це великі втрати на передовій, а далі – мінус життя десятків. А коли ти не мобілізований до війни, то можеш підвести своїх побратимів. Усі кажуть, що я доброволець. Ще в квітні ми з рідним братом, старшим офіцером, котрий і зараз на війні, записалися до перших списків у військкоматі, коли зрадники здали Крим і почалися рухи на Донбасі. І ось ми в АТО. Велика подяка волонтерам, котрі не боялися і везли нам продукти та воду, якої тоді також не вистачало. 41 батальйон був на Маріупольському напрямку, а частина нашої роти поїхала до 55 бригади. Нас називали щитами або тінями, і воювали ми разом із розвідкою. Герой із позивним «Професор» у книзі розповідає про все.
Я не військовий, але коли не вистачало бойових офіцерів, то півтора місяця керував групою. Відзначений орденом «Лицарський хрест добровольця», іншими нагородами України.
Найголовніше на війні — врятувати свій підрозділ після виконання завдання. Наприклад, коли були Мінські перемовини, 4,5,6 грудня, понад 40 годин ми залишалися під постійним обстрілом і постійно змінювали місце. А нас точково били „Градами”. Дивом вдалося врятуватися… Але це війна. І ми були на передовій.
Василь Малик, голова Прилуцької районної ради, один із меценатів, завдяки якому вийшла «Прощена неділя»:
– Я по натурі й у душі не чиновник. Моя допомога школам, бібліотекам — це свого роду волонтерство. Цим займався й задовго до посади голови райради. З 1986 року працюю в аграрній галузі, був директором ряду підприємств. І в тяжкі 90-ті допомагав школам. Найбільше, що вдалося зробити в рідній Білорічиці, – відновити школу, котра довго не працювала. Ми її газифікували, відремонтували... Працював також у сільгосппідприємстві «Дружбі-Новій» заступником керівника Сергія Гайдая. Це було справжнє наукове сільськогосподарське підприємство, соціально налаштоване…
З Лілією Василівною ми давно знайомі. Допомагав гарно видати її першу книгу „Зона грає блюз”. А коли почалася війна, Ліля лікувалася в Кончі-Заспі. Там було багато хлопців із АТО на реабілітації. Вона записала їхні спогади. Потім – прилучан… Коли пані Лілія читала мені начерки книги, то сліз не можна було стримати. І спати я не міг. Тепер знову спати не буду, такою пронизливою була вистава. Так буває, коли авторка й актори, що втілювали героїв, усе пропускають крізь себе...
Підготувала Людмила ПАРХОМЕНКО
"Деснянська правда", березень 2020 р.