Прилуцький волонтер Руслан Ярошенко вперше вирушив на Схід майже два роки тому, восени 2014-го. Повіз українським бійцям допомогу від небайдужих прилучан. Тоді армії бракувало практично всього: не було ні технічних засобів, ні продуктів харчування, ні найнеобхідніших у побуті речей. Голова правління ПрАТ «Прилуцький м’ясокомбінат» Артем Рожко надав м'ясо та м’ясні вироби, водонагрівачі й інші потрібні військовім речі, а також забезпечив коштами для поїздки. За першою поїздкою була друга, потім третя, четверта, п’ята…
Скільки разів волонтер побував у зоні бойових дій – зараз уже не може й злічити. «Спочатку їздили щотижня, - розповідає. – Тепер – одна поїздка на місяць». Каже, сьогодні люди не так щедро допомагають армії, як, наприклад, ще рік тому. Але все ж допомагають. Жінки з Рокитного та Дослідної готують домашні страви, смажать котлети, млинці, печуть торти, варять вареники. Свій внесок у допомогу бійцям щоразу роблять і родини загиблих в АТО прилучан. Їм, як нікому іншому, близькі й зрозумілі потреби воїнів. І так само, як і раніше, суттєву допомогу для кожної поїздки надає депутат Прилуцької міської ради Артем Рожко. Його допомогу дуже цінуть бійці в зоні АТО, особливо земляки-прилучани. Мріють повернутися додому, зустрітися з Артемом Миколайовичем і особисто подякувати йому за таку потрібну і важливу підтримку. А поки що передають Артему Рожку із зони АТО незабутні сувеніри на знак подяки, записують відеоролики зі словами вдячності.
В Пісках всю ніч просиділи в підвалі
В архіві Руслана Ярошенка назбиралося чимало відеороликів, знятих на Сході. На них – розтрощені будинки, «зрізані» снарядами дерева, дороги з воронками від вибухів, зі спаленими танками й уламками «градів».
Каже, траплялося й самому потрапляти під обстріли. «Коли були в Пісках, всю ніч нас обстрілювали, - пригадує. – Ховалися в підвалі, там просиділи до ранку. Від снарядів двигтіли стіни й підлога».
Та навіть в таких бойових ситуаціях українські воїни не втрачають оптимізму. Завжди знаходиться час і привід для гумору, доброго жарту. І обов’язково – для свят.
Торік на Великдень волонтери привезли бійцям паски і крашанки; Новий рік українські військові на Донбасі зустрічали з ялинками – їх на передову передали школярі прилуцьких шкіл. Подарунки від дітей – прапори, малюнки, обереги і навіть відеоролики з привітаннями – особливо розчулюють бійців. Дитячими малюнками прикрашені стіни бліндажів, прапори з побажаннями від юних прилучан майорять над технікою та блокпостами на українських позиціях.
Люди в зоні АТО – особливі
Кожна зустріч в зоні АТО – незабутня. Волонтер розповідає, що люди там особливі. Найкращі. Найбільшу радість візити волонтерів приносять землякам. А їх на Донбасі немало. «Дуже багато хлопців з Прилук і Чернігівщини було в першу хвилю мобілізації, - пригадує Руслан Ярошенко. – Практично вся Перша танкова бригада була з них сформована: Борзна, Варва, Ніжин, Прилуки… Зараз теж їдемо туди, де є прилучани – двоє, троє, чи навіть один. Вони щиро цікавляться новинами в нашому місті, передають привіти своїм рідним».
Руслан може довго розповідати про кожну зустріч, про кожного бійця. І дійсно, кожна така доля – це ціла історія… В 2-й танковій бригаді служить 25-річний Дмитро Балабуха, командир танку. Пішов добровольцем, в зоні АТО – з перших днів бойових дій. Так само вже більше року продовжує контракт і Анатолій Філоненко з Журавки. Був у батальйоні «Чернігів», тепер – боєць 72-ї окремої механізованої бригади. Прилучанка Оля – снайпер. «Вирішила: якщо чоловіки не хочуть йти воювати – то піду я», - жартує. Каже, просилася добровольцем ще в першу хвилю мобілізації, та взяли лише зараз.
Їхнє життя змінила війна на Сході. Для них волонтери – єдиний зв'язок із знайомою й улюбленою з дитинства мирною Україною. Волонтери це розуміють. «Намагаємося провідати кожного, - каже Руслан Ярошенко. – І допомогти чим можемо. Зараз власними силами завершуємо ремонт військової медичної машини ГАЗ-66, в якій довелося робити «з нуля» практично всю механіку. Коштами допоміг депутат міської ради Артем Рожко, долучилися прилуцькі підприємці. Разом зробили. Машина вже на ходу і скоро відправиться в зону бойових дій».
Та найбільше мріє волонтер, щоб війна скоро закінчилася, і його допомога знадобиться для розбудови рідного міста та покращення життя людей.