Іван Захарович – особистість легендарна. Розповідь про ного є в книзі «Йшли у бій молодими», що містить відомості про учасників Другої світової війни з Чернігівщини За 98 повних років віку він пережив і колективізацію, коли батько відмовився вступати до колгоспу, і сільські активісти вишкребли з хати все до останньої зернини; і тяжкі часи голодомору, коли дітьми «драли листя липи, сушили їх і мололи в муку, з якої мати пекла коржі»; і війну, яку завершив у Берліні; і післявоєнну відбудову країни.

Ветеран досі пам’ятає літо 1941-го, ніби це було вчора: «Війна застала в Литві, в Каунасі, - пригадує. – Від бомбардування плавився метал, все горіло». У складі авіаційного полку визволяв від фашистів рідну землю, близькі й далекі міста. Нагороджений медалями «За оборону Сталінграда», «За оборону Ленінграда», «За оборону Кавказу», «За звільнення Варшави», «За взяття Берліну», «За бойові заслуги», орденами Червоної Зірки, Вітчизняної Війни І і ІІ ступенів, «За мужність» та багатьма іншими відзнаками. Після повернення з війни працював у органах МВС, багато років очолював Прилуцький райвідділ міліції. Тепер, на заслуженому відпочинку, проводить дні в затишному обійсті на Кустівцях та радіє досягненням онучки Марини, спортсменки й студентки полтавського вишу.

На довгому життєвому шляху Івана Захаровича було багато подій, зараз є багато спогадів – ними ветеран охоче ділився з Артемом Рожком. А поговорити було про що. Адже лихоліття Другої світової не обійшло стороною й родину Артема Миколайовича – дідусь Василь Григорович пройшов усю війну, був тричі поранений, а після перемоги повернувся до рідних Прилук, влаштувався на завод «Будмаш», де працював на робітничих професіях аж до виходу на пенсію. Міська влада не балувала його почестями. Не може похвалитися ними й Іван Захарович Небрат. Якщо районне керівництво не забуває про прилуцького ветерана, то міське жодного разу не привітало, не запросило на заходи з вшанування ветеранів. Так було й цього року – не знав Іван Захарович ні про урочистості в міському Будинку культури 6 травня, ні про мітинг у Парку Слави в день його свята – Дня Перемоги. А ветеран має про що сказати молодому поколінню. Адже пережив усе на власному досвіді, і переконаний: «Перемогли, бо мали дуже великий патріотизм». А ще каже, що й сьогодні не можна забувати ту далеку війну, щоб таке більше не повторилося.

Людмила Смик

Стаття опублікована в газетах:

Відомості Чернігівщини №19 (222) від 11 травня 2016 року;

Град Прилуки №19 (754) від 11 травня 2016 року.