Ми залишилися у Туреччині через введення карантину та скасування авіасполучення. Увесь цей час ми підтримували постійний зв'язок з директором ШВСМ К.Л. Русіновою, яка в свою чергу коорденувала та узгоджувала наші дії з начальником управління з фізичної культури та спорту Донецької обласної державної адміністрації В.П.Мициком. Це надавало нам сил та впевненості в тому, що ми не одні, що про нас не забули і є люди, котрі турбуються про нас, роблять все можливе, щоб ми почували себе комфортно та якнайшвидше повернулись на Батьківщину.

Нашого тренера таке небайдуже відношення надихало на пошук можливості якісно провести навчально-тренувальний процес , а ми в свою чергу сповна віддавалися на тренуваннях. На мій погляд, нам все вдалося, адже це підтвердили контрольні старти, які ми провели в останні дні збору. За дев'яносто днів ми мали можливість по-новому відкрити для себе Анталію, можна навіть сказати Туреччину і самих турків. В ці складні часи вони допомагали нам та часто йшли на зустріч.

Протягом всього часу перебування в Туреччині ми завжди відчували міцну опору та підтримку нашого партнера Артема Рожка. Завдяки його турботам ми були впевнені в тому, що нас чекають вдома, що нас зустрінуть на рідній землі. Тому трьохдобовий переїзд, попри всі свої складнощі, видався цікавим та романтичним. Зустріч в Чорноморському морському порту була зворушливою та хвилюючою, нас зустрічав батько мецената - М.В.Рожко на власному транспорті, ми разом з тренером не стримували сліз, тут були і обійми, і поцілунки.

Шановні друзі, ми дякуємо всім хто нас підримував та чекав вдома, всім хто разом з нами та нашими рідними розділяє невимовну радість повернення на Україну.

Марія Миколенко